Коротка довідка

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «РІВНЕНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» належить до наймолодших лісгоспів Рівненщини. Організоване 1992 р. за наказом Міністерства лісового господарства України з угідь Олександрійського (6256 га), Здолбунівського (2839 га) і Корчинського (4159 га) лісництв, які до того були відповідно у складі Клеванського, Острозького і Костопільського держлісгоспів. Згодом, наприкінці 1997р., задля вдосконалення організаційної структури управління лісогосподарським виробництвом на підставі наказу об’єднання «Рівнеліс» йому відійшло Корецьке лісництво (4718 га) Соснівського лісового господарства. А в грудні 1999-го за наказом «Рівнелісу» той же лісгосп передав йому ще 1126 га земель державного лісового фонду Жовтневого лісництва. Таким чином після прийняття 2003 р. ще й 547 га неугідь від колишніх КСП загальна площа Рівненського лісгоспу становить 19542 га, з яких 17378 га вкриті лісовою рослинністю. Складається із Здолбунівського, Корецького, Корчинського, Любомирського та Олександрійського лісництв. Панівні породи - сосна звичайна (6838 га), дуб звичайний (4613 га), береза повисла (2525 га) і вільха чорна (1764 га). Рідше зустрічаються граб звичайний (595 га), ялина європейська (411 га), осика (234 га), дуб червоний (125 га), ясен звичайний (114 га), а також клен гостролистий, бук лісовий, липа дрібнолиста, тополя канадська і верба біла. На долю молодняків припадають 20,8% деревостанів, середньовікових насаджень - 59,5%, пристигаючих - 12,8%, стиглих і перестійних - 6,9%. Середній клас бонітету - 2; середня повнота -0,7; середній вік - 58 років; середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель - 3,9 куб. м; середній запас деревини на гектарі таких земель - 226 куб. м. 
Директор - Володимир Васильович Білий (випускник Українського державного лісотехнічного університету, в лісовому господарстві працює 21 рік). 
Головний лісничий - Володимир Миколайович Клімчук. 
Головний інженер - Євген Вікторович Гриб.
Керівники лісгоспу з часу його створення:
4.5.1992 -23.4.2002 - Сергій Володимирович Івашинюта;
24.4.2002 - Володимир Васильович Білий.
Територія лісгоспу належить до зони Полісся, а за характером рельєфу являє собою хвилясту рівнину. Ґрунтові та кліматичні умови сприятливі для вирощування високопродуктивних насаджень головних лісоутворюючих порід. Експлуатаційні ліси займають площу 10134 га, рекреаційно-оздоровчі - 7969 га. природоохоронного, наукового та історико-культурного значення - 1140 га, решту 299 га - захисні.
Рік у рік лісгосп нарощує обсяги виробництва, щорічно тут створюються лісові культури на площі понад 100 га. Як матір плекає немовля, так і лісівники господарства дбають про добір лісового насіння. А щоб отримати для посадки найякісніший матеріал, постійно перевіряють його на лісонасінних станціях.
Через значну віддаль лісових масивів один від одного та розташування в різних адміністративних районах об'єкти природно-заповідного фонду лісгоспу не схожі один на одного, дивовижно неповторні. Про декотрі з них до нас дійшли зворушливі легенди. Одна серед них відноситься до тих часів, коли ці землі піддавалися віроломним набігам татаро-монгольської орди. Тоді на північно-західному підніжжі Мізоцького кряжу люди збудували захисне городище з високими стінами, які оперізував глибокий рів, що робило його неприступним для ворога. Під час чергової навали ординці, наблизившись, навіть не спробували взяти його приступом, а зосередилися на пошуках туди таємного входу. Хан нервував, квапився якнайшвидше оволодіти твердинею і спалити її дотла, бо кінцевою метою походу були замкові бастіони Дубна, Золочева, Збаража та інших міст. Щоб добитися свого, бусурмани схопили найвродливішу дівчину й привели до хана на допит, але й це нічого не дало, бо мужня бранка витримала всі тортури вогнем і батогом, лише знепритомніла. Коли ж її обдали холодною водою, і вона розплющила очі, хан, зазирнувши в них, почув: «Проклинаю!» Розлютившись, той велів замурувати дівчину живцем на найвищій горі в окрузі, щоб усі селяни бачили, що їх чекає за непослух. А коли спустився до джерела напитися води, побачив у дзеркалі чистого струмка не себе, а старця. Не вірячи своїм очам, у розпуці довго мацав своє обличчя, а врешті розпачливо заволав... Відтоді це місце стали називати «Дівочою горою». А нині це ботанічне заповідне урочище площею 267 га з однойменною назвою, тут неодмінно роблять зупинку подорожуючі на дорозі до одного з найстаріших храмів Волині - Дерманського монастиря.